«Мамо, не вимикай світла! Я боюся!» - жалібно просить дитя і мати лишає йому увімкненим нічника. Потім поступово вона буде розпитувати про його страхи, малювати їх на папері, вигадувати історії з гарною кінцівкою і т.д.
«Я не можу коментувати блоґ, а писати - й поготів! Я боюся!» - такого змісту фраза менш поширена за попередню, але й її чути доводиться. Як діяти в першому випадку більш-менш зрозуміло, а от другий і пропоную розглянути.
Один мій знайомий психолог радить малювати страхи, щоб потім на них поглянути і знищити.
Ось вони, можна дивитися:
- страх критики та негативних відгуків,
- страх зарекомендувати себе непрофесіоналом,
- страх згаяти купу часу дарма,
- страх провалу.
Не такі вони вже й страшні. Як гадаєте? А може, ще домалюєте чогось.
Намагалась намалювати ще якийсь страх, але так і не придумала :(. Переваг і приємних моментів значно більше :)
ВідповістиВидалитиІ я боялася темряви, будучи не лише маленькою дитинкою.., а потім просто переросла свій страх =)
ВідповістиВидалитистрах критики та негативних відгуків - як для мене, то негативні відгуки - це також реакція-відповідь на подану інформацію, що є просто чудово! А потім критику просто потрібно ділити на конструктивну (відповідно рости до "ідеалу") і таку, на яку не слід зважати
страх зарекомендувати себе непрофесіоналом - ми вчимося і розвиваємося, відповідно покращуємо свій професійний рівень і тд протягом життя. як на мене, людина, якій подобається її справа навряд думатиме про такі речі, вона просто робитиме
страх згаяти купу часу дарма - так можна сказати про всяке починання (відмазка для людини, яка хоче це робити ще не настільки, щоб сісти і зробити)
страх провалу - як на мене, краще зробити і провалитися, відповідно зрозуміти як це потрібно робити, аніж не робити і сидіти боятися.
Хто хоче робити улюблену справу, не пошкодує часу і грошей, не боятиметься страхів. По крайній мірі страх не зупинить, була би ціль і адекватне розуміння методів досягнення цілі))))
@Ольга: Одразу видно досвідченого блоґера. 100% згода, давайте малювати приємне. Я коли допомагаю своїм користувачам працювати з блоґами та й іншими соціальними медіа досить часто стикаюся з подібними страхами, тому й зачепила цю тему.До того ж, серед знайомих бібліотекарів є ті, хто постійно читає блоги, але ніколи нічого не пише не тому, що немає чого сказати, а от через оговорені "бар'єри".
ВідповістиВидалитиСтрах вимовляти свою власну думку - поширений страх. Він базується на страху критики, провалу, на всьому тому, про що говориться в пості. Буває таке, що і думка цікава висвітлена, і дискутувати хочеться - а сидиш і думаєш - нащо? Що це дасть? Пусте трясіння повітря? Купка слів, які нікого не цікавлять?
ВідповістиВидалитиНапевно, варто зрозуміти для себе - що саме ти робишь: коментуєш думку автора, чи бажаєш прийняти участь в дискусії, яку викликала ця думка.
Тому що перший варіант вимагає від тебе компетентності, знання, чи навпаки, ти так чи інакше покажеш лише своє власне ставлення до теми.
А якщо ти приймеш участь в дискусії - це вже інше. Ти виходиш на рівень комунікації. Ти спілкуєшся з людьми, з різними точками зору.
Когось це може налякати. Когось, навпаки, підбурює. В будь якому разі тема повинна цікавити коментатора, повинна бути йому близькою.
Але і автор посту повинен розуміти, чи хоче він, щоб його коментували - задавати відкриті питання, давати читачеві шанс розкрити себе, а не ставити крапку, після якої "мені я так все ясно, що тут додати"...
А як ви думаєте, як треба писати пост, щоб його коментували?
Олександра
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиПерепрошую, в блогпості відсутня можливість редагування коментарів.
ВідповістиВидалитиВ початковому пості крім іншого означене питання про страх перед створенням блогу. Я думаю, що корінь цого лежить в певній складності і незрозумілості в упорякуванні блогів на різних серверах. До того ж це не просто так соціалка, як фейсбук чи контакт, абощо, це більше щоденник, або особиста скарбничка корисної інформації, частіше за все, особистий блог розповідає про людину навіть більше ніж будь-який інший ресурс.
Дякую.
ВідповістиВидалитиМене взагалі трохи дивує постановка питання "я боюсь писати блог". Тут так - чи людина пише, чи не пише. Це є власне добра воля будь-кого, не обов"язок. В кожного своя мета написання блогів, мережевих щоденників. Чому взагалі виникає тема страху? Добре - ще коментувати не хочеться, "страшно", але писати сам блог? Людина може вибирати електронний простір для чогось, рекламувати себе, свою роботу, творчість, писати думки "для друзів", для близьких, для сторонніх, вірші, корисну інформацію, поради.
Крім того, це порівняно новий спосіб проявити себе. Один із міріада. Але раніше ми такого не мали. Ще десять років тому людина могла заявити про себе, потрапивши на телебачення, радіо, написавши книгу тощо. А зараз - завів блог, і ось тебе вже читають сотні людей, якщо твоя інформація цього варта. Тож про який страх може йти мова?
Відповідаючи на своє ж питання - як писати пост, щоб він був цікавий, я скажу так: пост перш за все повинен "чіпляти" читача, автор дійсно може адресувати свою інформацію людям, запрошувати їх до дискусії. А може і не робити цього, але написати так, що не лишить нікого байдужим. Люди завжди любили, коли перед ними "відкривають душу". Це - довір"я, а довір"я завжди цінувалось.
можливо сам страх і полягає в довірі, хтось не хоче себе розкривати
ВідповістиВидалитиДля цього можна вести закриті щоденники, або закривати деякі записи. В налаштуваннях більшости блогів таке є. Дехто пише не від свого імені. Цілком можна "прикрити" себе нік-неймом, вигаданою адресою. Або таки не писати блог, "бо це не моє" ). Може, хтось забажає стати блогером за компанію, або тому що це єдиний шанс спілкуватись з кимость, в кого відсутні інші контакти, окрім... "вконтакті" або "ЖЖ".
ВідповістиВидалитиОлександра
Коли душу автора поглинув перфекціонізм, то він не тільки блог буде боятись вести, а й газети читати ;)
ВідповістиВидалитиМоже просто треба не боятись своїх думок та вражень?
Страх залежати від чужих вражень, страх змінитись... якщо початковий пост був про страх, то варто ще додати про нього щось.
ВідповістиВидалитиМене дійсно здивувала постановка питання "страшно вести блог", але вже починаю розуміти, що мали на увазі.
Свої думки і враження можна окреслити сотнями способів, не тілько "блогово". Мова йде про блоги - тож людина здатна вибрати собі найзручніший простір, вести або не вести блог так, як їй хочеться, дотримуючись етичних норм вебпростору.
Газети дійсно читати страшно. Не буду сперечатись )
Олександра
страх є початковим етопом будь-чого нового, мало відомого конкретній людині
ВідповістиВидалити2 Олександра.
ВідповістиВидалити"А як ви думаєте, як треба писати пост, щоб його коментували?"
Ось навіть не перегортаючи сторінку можна побачити приклад вдалого посту, провокуючого коментари. Що я бачу:
* Назва. міні-версія посту.
* Мать і дитя (привіт рекламщикам, екслуатуючим тему дитинства досхочу)
* Перипетії та паралелі
* Посилання на авторитет (знайомий психолог)
* Особиста думка автора
* Емоційне залучення
* Запрошення до обговорення у вигляді відкритого питання
* Останнім реченням Автор демонструє свою віру, що його читачи здатні не лише осягнути тему, а й довірівшись порадам психолога опанують цей засіб подолання страхів та більш того, розділять свої спостереження або перемоги з іншими читачами блогу.
Також хочу відмітити, що оформлення тексту структурує сенси та полегшує сприйняття.
Взагалі страх є ознакою небезпеки, так прописано в природі живих істот, зрозуміло. Без страху людина би не вижила. Страх перед малознайомим чи незнайомим зрозумілий - а раптом небезпека. Якщо на початку нового етапу розвитку є страх, його варто перемагати, тому що нове хочеться починати із знанням, радістю та надією, а не страхом (невдачі, оцінки, небезпеки)
ВідповістиВидалитиНаразі мова йде про ті чи інші небезпеки мережевого простору, в який людина переносить свою увагу, свідомість, особистість. Аватар стає обличчам, пости висловлюють точку зору, слова інших (можливо) впливають на майбутні вчинки.
Олександра
@Nata: дякую, Вашою сміливістю і рішучістю можна лише захоплюватись і наслідувати так ґрунтовно «порвали» страхи.
ВідповістиВидалити@Олександра: «…як треба писати пост, щоб його коментували?»
Про те, що добре знаєш, про те, що близьке багатьом, про те, що лишилося несказаним, про те, що хочеться запитати, адже обов’язково знайдеться ще кілька сотень а то й тисяч людей, яких турбує теж саме… згадати про сукні… про політику … про улюбленців … про популярного блогера … про желе з абрикос
Втім, щодо коментарів, хотіла б нагадати таке зостереження від Ivan Chew для бібліотекарів, що працюють з молоддю:
ВідповістиВидалити******Будьте уважні*****
деякі з ваших молодих блогерів можуть бути шоковані, коли вони виявляють, що ви читаєте їх блоги, або коли вони отримують коментарі від вас.
Тож залишаючи коментарі у своєму блозі, зробить це на дружній лад. Крім того, ви можете відправити їх у приватному порядку, якщо тема має делікатний характер.
Eva
ВідповістиВидалитиАга! Я б ще додала, що тема повинна по справжньому цікавити самого автора посту. А вже про що він напише, і як - залежить від нього. Тут питання - чи з душею, чи вправно володіє словом, чи взагалі потребує викласти свою точку зору так, щоб її побачили/почули.
Etain
ВідповістиВидалитиАле чому вони шоковані? Є для цього якісь причини?
Олександра